Хто і чому страждає від стресів

Кожній людині корисно зрозуміти, чи схильний він стресу. На якому рівні знаходяться його адаптаційні (пристосувальні) можливості. Як пристосуватися до щосекундних стресових ситуацій.

Спробуємо розібратися і відповісти на ці питання.

Чи схильні ви до стресу?

Природно. Стрес – реакція здорового, нормального організму. І цілком нормально, що під дією навантажень ви його відчуваєте.

При цьому помилкова думка про те, що «сильні люди» від стресу не страждають. Щоб у сучасної людини виник стрес, досить того, щоб вам треба було виконати відповідальну справу в обмежений відрізок часу.

Причому чим більш серйозно справа і чим більше ви відповідальна людина, тим більше ймовірність виникнення стресової реакції.

Як же реагують на стрес люди різного типу й темпераменту?

Найбільш «важкі» – це так звані вічні боржники. Їх життєва установка зводиться до трьох головних заповідей.

1.Я повинен все робити дуже добре і отримувати схвалення важливих для мене людей, а інакше я ні на що не годжуся і нічого не вартий.

2. Ви повинні до мене ставитися уважно і справедливо, ви не повинні мене засмучувати і розчаровувати, а інакше ви нехороша людина.

3. Мені повинні бути надані ті умови, яких я гідний, я повинен бути застрахований від неприємностей і великих розчарувань, а інакше існування стає нестерпним і я не можу бути щасливим.

З такими життєвими установками «вічні боржники» постійно перебувають у стані стресу.

Зазвичай такі «боржники» до 35-40 років стають пацієнтами кардіологів і гастроентерологів, ті призначають їм купу всяких досліджень і ліків. Ліки та обстеження не допомагають, віднімають масу часу і сил, які могли б бути витрачені на роботу, сім’ю та відпочинок. «Боржник» впадає у відчай. І… потрапляє в лікарню. А всього‑то треба – замінити ці три заповіді на менш категоричні, і болячки, викликані хронічним стресом, почнуть проходити. А «боржник» знайде радість життя. Щоб позбавити себе від комплексу «боржника» або «вічного відмінника», є сенс відповісти на три простих питання.

Питання перше – хто у вашому житті «найголовніша людина» і як зробити його щасливим?

Що ви хочете отримати від життя?

Яку ціну ви готові заплатити за це?

Так, ще, якщо ви потрапили в складну ситуацію, згадайте, чи були у вашому житті подібні випадки? Були? І все пройшло? Значить, і це пройде… Найкраща хвороба для вас – «здоровий пофігізм». Навчіться говорити «ні», і все у вас вийде. Починати говорити «ні» слід приблизно так: «Я розумію… чи, мені б дуже хотілося… або, чудова пропозиція, але…». Почніть прямо зараз – результат з’явиться вже через тиждень.

Як же реагують на стрес інші громадяни?

Всіх нас за характером реакції на стрес можна розділити на три групи. Перша група – з пасивною реакцією: завмерти, сховавши голову в пісок і нічого не робити. Іноді це дійсно рятує. Але у багатьох така «страусина» життєва позиція стає правилом, людина згодом навчається уникати стресів, але це йому дається дорогою ціною: без боротьби і хвилювань особистість непомітно деградує. Звужується коло спілкування, зменшуються інтереси. Звичайно, ні про яке кар’єрному зростанні мови не йде. Про поліпшення матеріального добробуту – теж. Найнеприємніше для «страусів» те, що подібна поведінка каменем лягає на плечі їх «страусів». З дітей «страусів» найчастіше виростають або повні невдахи, або циніки‑кар’єристи («стерви» і «негідники»). А душевного спокою «людина, що не відбувся» все одно не отримає. Якщо не змінить свого ставлення до себе і навколишнього світу.

Друга група – з активно‑негативною реакцією на стрес. Цей руйнівний негатив може бути звернено як на оточуючих – спалахи гніву, скандали, «биття морди» і посуду, так і на самого себе – наркотики, спроби суїциду. Звичайно, гнівно‑скандальний варіант дещо краще для здоров’я…

Але сама правильна реакція – активно‑позитивна. У найближчі після стресу дні таких людей вистачає на плавання в басейні і на релаксацію, вони встигають поговорити по душам з друзями і помедитувати в повній тиші і самоті. Коли ситуація вимагає, розвивають энергичнейшую діяльність, а коли діяльність марна, вміють сказати собі: «Досить, про це я подумаю завтра». Ось з кого треба брати приклад.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code