Подвиг

«…Один і той же вчинок може бути й обов’язком і подвигом в залежності про обставин. І якщо можна провести між ними межу, то дуже тоненьку».

Юліус Фучик говорив: «Герой — це людина, яка у рішучий момент робить те, що потрібно робити в інтересах людського суспільства».

Відомо й таке визначення: «Героєм називають то особа, яка виявила який-небудь вид мужності (хоробрість, сміливість, мужність, самовладання, терпіння і т. д.), гідного того, щоб проявлений подвиг був переданий потомству в науку і науку». Так писав у 1911 році Шумков, перший російський психолог, спеціально вивчав це питання.

Про психологічної сутності подвигу чудово сказала Льоля Колесова, колишня піонервожата однієї з московських шкіл. Сказала це вона, коли ще не мала звання Героя Радянського Союзу (воно було їй присвоєно багато пізніше і посмертно), але героєм вже була.

Справу було дощовим осіннім вечором 1941 року. Кілька дівчат — назавтра їх повинні були перекинути в тил противника, — сидячи біля грубки, розговорилися про подвиг.

— Я мрію, — сказала одна з них, — померти красиво. Так, щоб про мене потім написали книгу та інші стали б наслідувати моєї геройською смерті. За цим я й прийшла сюди. Я мрію про подвиг.

— А я мрію про те, — сказала Льоля, — щоб гітлерівці пішли звідси. Може бути, ми загинемо, але кому це треба? Це їм треба, щоб ми загинули раніше часу, не важливо, красиво чи ні. А нам треба, щоб вони загинули або пішли звідси. Вмирати варто тільки тоді, коли доведеться померти за справу. Ось тоді ми будемо вмирати, як справжні люди.

— Але я про це і кажу, — відповіла дівчина, мріяла про подвиг.

— Ні, ти говориш не про це. Ти мрієш про славу. А мені слави не треба. Мені треба, щоб вони пішли звідси. Завтра нам дадуть літак зовсім не для того, щоб красиво загинути у лінії фронту, а для того, щоб виконати завдання штабу. Ти це запам’ятай!