Психологія — наука про те, чого немає?
Я пояснив, що термін «психологія» походить від грецьких слів «псюше» — душа і «логос» — слово, наука; психологія — наука про душу. В науковій літературі цей термін зустрічався ще в X столітті (поряд з більш часто употреблявшимся терміном «пнеуматология»), а офіційно введений у вживання німецьким філософом Християном Вольфом порівняно недавно, у другій половині XVIII століття, коли психологія була виділена в самостійну область знань.
Спроби ж пізнати психіку людини відносяться ще до незапамятным часи. Перший систематичний виклад психологічних фактів дав Аристотель (384-322 роки до нашої ери), узагальнив вже набутий тоді досвід пізнання душевного життя людей. Свій трактат він так і назвав: «Про душу». Значно пізніше римський лікар і природознавець Клавдій Гален, який жив приблизно в 130-200 роках нашої ери, намагався довести дослідами на тваринах, що мозок є органом відчуттів і мислення. Носієм душевних процесів Гален вважав психічну пневму («пневма» по-грецьки — дух), думаючи, що вона циркулює по нервах, які і переносять відчуття від органів почуттів до мозку, а вже від нього йдуть «накази» руховим органам.
— Але ж відомо, що душі ні в людини, ні у тварини немає. Як же може бути наука про те, чого немає?! — здивувався мій співрозмовник.
Довелося погодитися, що науки про те, чого немає, дійсно бути не може. Але ж назви наук складалися історично; зміст їх безперервно змінюється, а давати щоразу нові назви немає сенсу. Тоді довелося б перейменувати багато науки. Зміст фізики — тільки частина всього природознавства, хоча назва ця походить від слова «фюзіс», що по-грецьки означає природа. Геометрія, навпаки, давно вже вийшла за рамки землемерия.
Звичайно, душі — в ідеалістичному і релігійному її розумінні — немає. Однак душевні, або, правильніше, психічні процеси, такі, як свідомість, відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, емоції, воля, існують. Адже і Аристотель у своєму трактаті більше описував реальні психічні явища, а не абстрактну душу, про яку потоп стало говорити християнство, чимало спотворивши погляди Аристотеля.
Ідеалісти намагалися і намагаються витлумачити психіку як прояви якогось первинного і не залежить від матерії духовного початку. Діалектичний же матеріалізм стверджує, що психіка є вторинною, так як своїм походженням зобов’язана матерії; а первинні буття, матерія, природа.
Історія психології — це історія боротьби і перемоги матеріалізму над ідеалізмом. Які б не були в деталях погляди на світ, у кінцевому рахунку всі вони можуть бути розділені на дві групи. Якщо людина вважає, що навколишній світ існує лише в його свідомості, він ідеаліст. Якщо людина вважає, що світ, природа, буття існують поза і незалежно від свідомості, він матеріаліст. Кажи Коротко, для матеріаліста первинно буття, для ідеаліста — свідомість.
Помилок у розумінні психічних явищ було досить багато. Так, Спіноза, голландський філософ, атеїст і матеріаліст (1632-1677) вважав мислення одвічною властивістю всієї матерії. З середини минулого століття широке поширення отримав психофізичний паралелізм, відповідно до якого психічні та фізіологічні явища протікають самостійно, паралельно один одному. З початку нашого століття в американській психології поширився біхевіоризм (від англійського «бихевиор» — поведінка) — реакційний напрям, що заперечує свідомість і свідому діяльність людини і зводить психологію лише до вивчення поведінки як результату відповідних реакцій організму на подразнення. Людина уподібнюється автомату, що цілком влаштовує класові інтереси буржуазії. Деякі вчені, представники так званої функціональної психології, вважав, що психіка розчленовується на окремі самостійні функції; інші (гештальт-психологи) вважали, що всякий психічний процес є нерасчлененным цілим.
Психологія в її сучасному матеріалістичному розумінні — це наука, що вивчає психіку, тобто властивість мозку відображати об’єктивну дійсність.
Усі психічні явища, що вивчаються психологією, можуть бути розділені на три групи:
психічні процеси (наприклад: кожен чоло-пек може розсердитися або проявити неуважність) ;
психічні стани (наприклад: під впливом перевтоми людина довгий час може стати дратівливим або неуважним, а відпочине — і ці стани пройдуть);
властивості особистості (наприклад: та ж дратівливість або неуважність може стати рисою характеру, і тоді відпочинок не допоможе — доведеться перевиховувати характер).
З дуже багатьох практичних завдань психології найбільш важливі дві: допомагати всебічному розквіту особистості людини і полегшувати її працю.
Але є й інший сенс цього слова. Ленін говорив про «селянської психології», про «психології робочого»: У Програмі Комуністичної партії Радянського Союзу, прийнятій на XXII з’їзді в 1961 році, сказано про значення боротьби з «приватновласницької психологією». У цьому сенсі під психологією розуміють певний склад психіки (мислення, інтересів і т. д.), властивий тій чи іншій людині або певної суспільної групи людей.
Я закінчив цю розмову словами видатного радянського психолога Сергія Леонідовича Рубінштейна: «Психологія, яка є чимось більшим, ніж тереном для простих вправ вчених книжкових хробаків, психологія, яка варта того, щоб жива людина віддавав їй своє життя і сили, не може обмежитися абстрактним вивченням окремих «функцій» самих по собі; вона повинна, проходячи через вивчення функцій, процесів і так далі, у кінцевому рахунку призводити до дійсного пізнання реального життя живих людей».