Зниження енерговитрат

Видалення іонів водню з цитоплазми пролонгує сталість її рН, стабілізує роботу ферментів, оживляє метаболізм глюкози і глікогену, створюючи оптимальні умови для енергопродукції. Цей перенос 2Н+ з цитоплазми в мітохондрії може бути здійснено, очевидно, з допомогою окисно-відновних систем: диоксиацетонфосфат-глицеро-1-фосфат і ацетоацетат-р-оксибутират.

Зниження енерговитрат можна добитися і непрямими шляхами: при гальмуванні деяких реакцій шляху Ембдена – Мейергофа, гальмуванні реакцій вільного окислення, зниження швидкості розпаду енергоресурсів в клітинних энергодепо та зниженні енерговитрат клітини на роботу з підтримання іонних, головним чином Ыа+-градієнтів. Так як 7з-А частина корисної енергії витрачається на роботу натрієвих насосів (див. розділ I), то, очевидно, штучно вирівнюючи трансмембранні іонні градієнти, можна на 7з-Д частину знизити енерговитрати клітини і, отже, на 7з-74 частину часу пролонгувати строки її вмирання. Ще в 1955 р. Д. Мелроуз для цілей кардиоплегии запропонував вводити в судинне русло серця 1-2 мл 25% розчину цитрату калію. Наступає при цьому глибока релаксація міокарда спонукала до заміни гиперкалиевых розчинів на гипонатриевые і гипокальциевые (Breitschneider, 1964), однак не був порушений колишній принцип заповнення судинного русла і позаклітинного простору розчином, еквівалентним по іонному складу – внутрішньоклітинної рідини.

Енергетична вигода застосування гиперкалиемических й гипонатриемических розчинів була підтверджена нами в дослідах з еритроцитами.