Бубонна чума

Бубонна чума – гостре інфекційне захворювання. Його збудник – чумна паличка PasteurellapestisHolland. Відкрита вона у 1894 р. в Гонконзі Иерсеном і Китазато.

Етіологія

Резервуаром чумних бацил є різні гризуни (ховрах, тарбаган, тушканчик, польова миша, щур, білка і ін). Зараження людини відбувається через бліх, кусавших хворих тварин.

Від укусів бліх виникає бубонна чума. Легенева форма чуми розвивається при зараженні від хворого на бубонну чуму людини (крапельна інфекція). Крім того, зараження може виникнути при контакті з хворими тваринами під час полювання і знятті шкірок.

Природні осередки чуми є в Азії, в Африці, в Північній і Південній Америці. Чума зустрічається у вигляді спорадичних захворювань і у вигляді спалахів епідемій в портових містах, що буває пов’язано з завезенням судами заражених щурів.

Патогенез

Чумна паличка потрапляє в організм людини через шкіру і слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. Потрапляючи в організм людини через шкіру, чумні палички по лімфатичних шляхах досягають лімфатичних вузлів і викликають явища лімфаденіту. Збільшені лімфатичні вузли носять назву бубону, а форма чуми – бубонна. З лімфатичних вузлів бактерії можуть потрапляти в струм крові, і тоді виникає септицемія. При зараженні через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів виникає первинна легенева форма чуми.

Патологічна анатомія

Потрапляючи в лімфатичні вузли, бацила викликає геморагічно-некротичний лімфаденіт. На сіро-жовтому або жовто-червоному тлі різкого набряку і дифузних крововиливів виявляють обширні некрози, особливо мозкового речовини. Тканина, що оточує лімфатичні вузли, також різко набрякла, з крововиливами. Якщо людина не гине протягом тижня, то бубон розпадається і утворюється виразка з некротичним дном і краями.

Клінічна картина

Клінічна картина чуми виражається в двох основних формах – бубонної та легеневої. Однак, крім цих двох основних, спостерігається також і септична форма, яка зустрічається рідко.

Інкубаційний період триває від 2 до 6 діб. Хвороба починається раптово. З’являються головний біль, запаморочення, сильний озноб з високою температурою, на 2-3-й день хвороби регіонарні лімфатичні вузли поблизу місця впровадження інфекції, частіше в паховій області, рідше в пахвовій, збільшуються і утворюється чумної бубон. Він досягає розмірів 10x8x6 см, болючий, має тестоватую консистенцію. Шкіра над ним напружена, лисніє; спочатку вона рухлива, потім стає набряклою і нерухомою і в більшості випадків покривається виразками. Тканина, що оточує бубон, також різко набрякла, в бубоні і навколишніх тканинах – велика кількість чумних бацил. Температура у хворого досягає 39-40° і тримається до 6-8 днів. Загальний стан дуже тяжкий. З’являється блювота, підвищується кровоточивість; іноді є петехіальний висип на шкірі. Через 6-8 днів бубон нагноюється; до 15-18-го дня він розкривається; температура знижується. Можуть з’явитися вторинні бубони, а також розвинутися чумна пневмонія. Смерть може наступити в будь-який момент хвороби від інтоксикації. Смертність від бубонної чуми до введення сучасного комплексного лікування досягала 45-90%.

Діагноз

Діагноз ставиться на основі клінічних, епідеміологічних і лабораторних даних. Особливу увагу треба приділяти анамнезу, з якого важливо з’ясувати рід заняття хворого. При диференціальному діагнозі слід мати на увазі крупозную пневмонію, туляремію, легеневу форму сибірської язви, гостру форму сапа.

Розпізнавання бубонної чуми важко у випадках спорадичного захворювання. Бубонну чуму необхідно диференціювати з туляремією, пахових лімфогранулематозом, гострим гнійним лімфаденітом та ін. При розпізнаванні чуми виняткове значення має лабораторна діагностика. Пунктати з бубонної і мокрота хворого підлягають мікробіологічному дослідженню.

Профілактика

Одужали від чуми люди набувають стійкий імунітет. Для створення штучного імунітету застосовують живу вакцину з ослабленого штаму чумних бацил. Захворюваність при вакцинації знижується в кілька разів. Крім вакцинації, необхідні профілактичні заходи: сувора ізоляція хворих на весь період захворювання; спалювання всіх малоцінних речей хворого; ретельна дезінфекція приміщень; глибоке поховання трупів, попередньо загорнуте в простирадло, змочену 5% розчином лізолу. Потрібно дотримуватися заходів особистої профілактики при обслуговуванні хворих, знищувати щурів; вести спостереження над природними вогнищами чуми, своєчасно виявляючи епізоотії.

Лікування

Лікування проводять сульфаніламідними препаратами, антибіотиками з застосуванням протичумної сироватки. Зазначені препарати необхідно вводити великими дозами і починати лікування якомога раніше. З симптоматичних засобів застосовують серцеві препарати, а при тяжкій інтоксикації внутрішньовенно – 40% глюкозу. До бубонам прикладають мазеві компреси; при нагноєнні виробляють їх розкриття.