Лікування інфекційних хворих

Лікування інфекційних хворих проводиться з метою ліквідувати або знешкодити збудника і продукти його життєдіяльності, підвищити опірність і неспецифічну резистентність організму, нормалізувати функцію органів і тканин.

Для ліквідації або знешкодження збудника хвороби та продуктів його життєдіяльності застосовуються наступні методи

специфічного лікування: хіміотерапія, серотерапія, вакцинотерапія і бактериофаготерапия.

Хіміотерапією називають лікування інфекційних хворих хімічними речовинами рослинного чи синтетичного походження: сюди ж можна віднести лікування антибіотиками.

Серед хімічних засобів, застосовуваних при лікуванні інфекційних хворих, важливе місце займають сульфаніламідні препарати й антибіотики. З сульфамідних препаратів найчастіше використовують норсульфазол, сульфадимезин, етазол, дисульформин, фталазол, сульгин, препарати тривалої дії (депосульфаниламиды)— сульфапиридазин, сульфадиметоксин та ін

Сульфаніламідні препарати можуть викликати побічні явища у вигляді нудоти, блювоти, кореподобной або скарлатиноподібної висипки, ниркової коліки (кристалурія) та ін. Для попередження побічної дії цих препаратів хворим рекомендується більше пити. У зв’язку з широким застосуванням сульфаніламідів часто в недостатній дозі і неповними курсами з’явилися резистентні штами паличок дизентерії, пневмококів, гонококів та ін., що обмежує застосування цих лікарських засобів.

Для лікування дизентерії хворим призначають нітрофуранові препарати: фуразонал, фуразолин, фурадонін, фурадонил та ін., похідні 8оксихинола: ентеросептол, мексаформ та ін Ці препарати чинять антибактеріальну і антипротозойное дію.

У хворих з високою чутливістю до пеніциліну через кілька хвилин після його введення може розвинутися анафілактичний шок (втрата свідомості, падіння артеріального тиску, порушення дихання). Можливе ураження серця (алергічний міокардит), легень (бронхіти), печінки (гепатити). При лікуванні хворих левоміцетином і тетрацикліновими препаратами, що пригнічують звичайну мікрофлору організму, може спостерігатися дисбактеріоз (посилення росту незвичайних для даного організму мікробів, грибів).

Тривале застосування антибіотиків може призвести до порушення синтезу вітамінів групи В. В цілях попередження побічної дії антибіотиків призначають середні терапевтичні дози, а при побічних явищах (безперервна блювота, токсичний неврит та ін) відміняють препарат. Хворому слід вводити достатні кількості вітамінів С, Bi і В2, у разі необхідності неокомпенсан, гемодез. З метою профілактики і для лікування ураження шкіри і слизових оболонок грибами роду кандида призначають всередину ністатин. Для профілактики алергічних проявів при лікуванні антибіотиками призначають десенсибілізуючу терапію (кальцію хлорид, димедрол, супрастин, діазолін, дипразин). Дуже важливо ретельно зібрати анамнез, щоб виявити підвищену чутливість до антибіотиків.

Серотерапія — метод лікування сироватками імунних тварин або людей. Для лікування інфекційних хворих застосовують антитоксичні (містять антитоксини) і антибактеріальні (містять бактерицидні антитіла) сироватки. Найбільш ефективні антитоксичні сироватки, одержувані шляхом гіперімунізації специфічними экзотоксинами коней, рідше биків або інших тварин. Антитоксичні сироватки застосовуються при лікуванні хворих на дифтерію, скарлатину, ботулізм, правець, газовою гангреною та ін. Сироватку необхідно вводити як можна раніше, поки токсини не встигли викликати незворотні явища в органах і тканинах. Дозують антитоксичні сироватки в міжнародних одиницях — ME. Дози сироватки залежать від тяжкості захворювання і коливаються від 10000-15 000 до 30 000-60 000 ME при дифтерії і від 100 000 до 250 000 ME при правці. При відсутності ефективності і важкому перебігу хвороби через 8-12 год сироватку вводять повторно і продовжують лікування 2-3 дні підряд.