Основні побічні ефекти, пов’язані з застосуванням бета-адреноблокаторів:

1. виражена синусова брадикардія (ЧСС менше 50 за хвилину)
2. синдром слабкості синусового вузла
3. атріовентрикулярна блокада II-III ступеня
4. застійна серцева недостатність
5. артеріальна гіпотензія (систолічний АТ нижче 100 мм рт. ст.)
6. загострення бронхіальної астми або іншого обструктивного захворювання легень
7. розвиток гіпоглікемії, особливо у хворих на цукровий діабет лабільного перебігу, при одночасному призначенні b-адреноблокатора та інсуліну або пероральних цукрознижувальних препаратів
8. порушення статевої функції у чоловіків (частота від 11 до 28% при тривалому застосуванні неселективного b-адреноблокатора пропранололу в залежності від дози; рідше при використанні b₁-селективних препаратів у середньотерапевтичних дозах
9. синдром відміни (рикошетне гіпертензія, загострення ІХС і тд.

10.посилення гіпертензивної реакції на скасування клонідину інших агоністів центральних a₂-адренорецепторів, а також при феохромоцитомі

11.загострення важкої переміжної кульгавості (наявність болю у спокої), синдрому Рейно і в поодиноких випадках — спонтанної (вазоспастичну) стенокардії

b-адреноблокатори в загальному поступаються тіазидних діуретиків по здатності попереджати розвиток серцево-судинних ускладнень у хворих на гіпертонічну хворобу.

Для тривалої терапії ГБ рекомендується використовувати середні дози b-адреноблокаторів без ВСА, віддаючи перевагу препаратам, ефективним при прийомі один або два рази в день. При наявності вибору, очевидно, краще використовувати b₁-селективні препарати з ліпофільними властивостями, тобто бетаксолол, бісопролол, карведилол, метопролол або небіволол.

Якщо протягом 2-4 тижнів АТ не вдається знизити до бажаного рівня при використанні середніх доз b-адреноблокатора, не слід підвищувати дозу препарату, але додати тіазидні діуретики (гідрохлортіазид, індапамід, хлорталідон), дигідропіридиновий антагоніст кальцію (амлодипін, ніфедипін, фелодипін) або a₁-адреноблокатор (доксазозин, празозин)