Ісопу

Гісоп лікарський (сусон, юзефка, синій звіробій)– багаторічна, добре розгалужений напівчагарник з сімейства губоцвітих. Назва ісопу походить від грецького слова «hyssopus» – назва чагарника з ароматними листям. Поширений в середній і південній смузі європейської частини Росії, на Україні, Кавказі, півдні Західного Сибіру, в Середній Азії, частіше у степах, на сухих горбах, кам’янистих схилах. Культивують як лікарську, декоративне і пряно-ароматична рослина на Україні, на Кавказі, в Середній Азії.

Лікувальне застосування.

З лікувальною метою використовують зелені пагони, зрізані на початку цвітіння. Сировина містить ефірну олію, аскорбінову кислоту, дубильні речовини. Гісоп лікарський по своєму лікувальному дії подібний шалфею лікарського.

У свій час Авіценна про иссопе писав: «Пити ісопу корисно для кольору обличчя, а змазування їм знищує шрами на обличчі. Ісопу, якщо його пити з вином, розсмоктує тверді пухлини. Відвар на оцті заспокоює зубний біль. Пар від його відвару з інжиром допомагає від дзвону у вухах, якщо обкурювати їм через лійку. Ісопу відварюють і прикладають у вигляді лікарської пов’язки на синці в оці і під повіками. Відвар і настій корисні при грудних захворюваннях, при хронічному кашлі та бронхіальній астмі. Відвар ісопу з інжиром і медом допомагає при твердих пухлинах і задишці, а полоскання відваром приносить полегшення при „внутрішньої“ ангіні. Ісопу корисний при водянці і захворюваннях селезінки. Препарати ісопу і порошок з нього (по 1г на прийом) женуть глистів, а в суміші з фіалковим коренем це дія посилюється багаторазово».

У традиційній медицині рослина використовується при «страждання грудних органів, катарах та астмі». В даний час настій ісопу також вживають як відхаркувальний засіб при хронічних бронхітах і бронхіальній астмі, як ранозагоювальний засіб та при шлунково-кишкових захворюваннях.

Трава гісопу включена як офіційний засіб у фармакопеї Франції, Португалії, Румунії, Швеції, Німеччини. У Болгарії, Австрії її також застосовують як засоби проти пітливості, особливо при туберкульозі.

Ісопу входить до складу запашних, пряно-ароматичних рослин, які в традиційній і науковій основі використовуються для підвищення тонусу, як загальнозміцнюючий засіб. Ефірне масло рослини має антисептичні, фітонцидні, спазмолітичними властивостями. Виділяючись шлунково-кишковим трактом, нирками, легенями, воно активізує діяльність цих органів. У невеликих кількостях ефірне масло збільшує виділення сечі. У великих кількостях ефірне масло дратує і ушкоджує нирки. Виділяючись легкими, ефірна олія сприяє відділенню слизу. Останнім часом було показано, що ефірна олія ісопу володіє сильною імуностимулюючої, протизапальною активністю, є хорошим антиоксидантом.

Форма застосування

Окремі автори вказують на ранозагоювальні властивості ісопу при призначенні його у вигляді примочок і для промивань ран і виразок при запальних захворюваннях порожнини рота, глотки і гортані; невелике збудливу дію на травні залози, що викликає підвищення апетиту, зменшення процесів бродіння у кишечнику.

Суцвіття і листя рослини покращують процеси травлення, виявляють спазмолітичну, антисептичну, протизапальну, дезодоруючу (усуває поганий запах з рота) та відхаркувальну дію. Частіше використовують настій чайну ложку сухої сировини на склянку окропу), призначають при атопічному дерматиті (діатезі), екземі, нейродерміті, почесухе, трофічних виразках гомілок з наявністю смердючого запаху і при внутрішніх кровотечах.

Крім внутрішнього прийому настою трави, в медицині і в побутових умовах широко застосовуються у вигляді аплікацій настоянки бруньок у співвідношенні 1:10 при паратравматических виразках і екземі кінцівок.