ТОЛЕРАНТНІСТЬ І РЕЗИСТЕТНОСТЬ ДО ДІУРЕТИКІВ

Толерантність до діуретиків може розвиватися внаслідок порушень електролітного обміну, КОС (розвиток метаболічного алкалозу), гіпоальбумінемії.

Для корекції метаболічного алкалозу на тлі прийому тіазидних і петльових діуретиків застосовують інгібітори карбоангідрази, у разі розвитку гіпоальбумінемії можливе використання осмотичних діуретиків, однак слід пам’ятати про те, що збільшення ОЦК може призвести до розвитку гострої серцевої недостатності (ОСІ).

Резистентність до діуретиків може бути обумовлена декількома факторами:

− зниженням кліренсу петльових діуретиків при нирковій недостатності;

− активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи;

− зниженням ОЦК при цирозі печінки;

− недотримання дієти (надмірне споживання солі);

− одночасним прийомом НПЗЗ.

Для подолання резистентності до діуретиків застосовують комплекс методів: строге обмеження прийому солі, призначення високих доз діуретиків внутрішньовенно або їх частий прийом протягом дня, призначення інгібіторів АПФ та спіронолактону з метою нормалізації нейрогормонального профілю, комбінування декількох діуретиків з різним механізмом дії або поєднання з негликозидными инотропными засобами (допаміном). При рефрактерном набряковому синдромі у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) доцільно поєднання петлевого діуретика, вводиться в/в, з тіазидним і спіронолактоном, а також додавання 1 раз в 2 тижні на 3-4 дні інгібітора карбоангідрази.