Атака на палички Коха

Туберкульоз відомий з найдавніших часів. У деяких збережених до наших днів єгипетських мумій виявлені сліди туберкульозу хребта. У російських лікарських порадниках XVII століття туберкульоз легенів описаний як «скорбота сухотна». Жертвами цієї хвороби у розквіті творчих сил стали А. П. Чехів і його брат Микола, В. Р. Бєлінський, Н.А.Добролюбов, А. В. Кольцов, С. Я. Надсон, два брата Л. Н. Толстого (письменник і сам їздив в самарські степу лікувати сухоти кумисом).

На туберкульоз хворіють не тільки люди, але і рослини, птахи, домашні (навіть кішки і собаки) і дикі тварини. Чутливі до цього захворювання жирафи, буйволи, слони, кролики, морські свинки, миші, а також кури, індички, гуси, качки, куріпки, голуби і особливо папуги. Захворіти можуть і риби, черепахи, змії, жаби і дельфіни.

Туберкульоз — це інфекційне захворювання, що викликається кількома різновидами туберкульозної мікробактерії — палички Коха, названої так по імені німецького мікробіолога Роберта Коха, який відкрив збудника в 1882 році. В уражених органах (легенях, лімфатичних вузлах, шкірі, кістках, суглобах, нирках, селезінці, кишечнику тощо) розвиваються ділянки запалення у вигляді дрібних горбків. У запущених випадках пошкоджені тканини піддаються некрозу, потім розплавлення, на місці вогнищ запалення утворюються порожнини — каверни, в яких бурхливо розмножуються мікробактерії туберкульозу. На цій стадії можливе кровохаркання, кровотеча.

Інфікована паличкою Коха велика частина людей, але туберкульоз занедужують приблизно 10 відсотків населення в світі. Основне джерело зараження — хвора на туберкульоз, що виділяє при кашлі та чханні збудників хвороби, що можуть передаватися повітряно-крапельним шляхом, через повітря, пил, різні предмети, посуд.

Розрізняють закриту і відкриту форми туберкульозу. У першому разі захворювання може тліти в організмі роками, а потім дати сильний спалах. Але іноді протягом туберкульозу буває стрімким (швидкоплинні сухоти), і людина може згоріти в лічені тижні.

Різкий підйом захворюваності та смертності від туберкульозу спостерігався в XVIII—XIX століттях: кожен сьомий житель Європи гинув тоді від сухот. Звістка про відкриття Р. Кохом збудника туберкульозу вмить облетіла всю планету. Науковці почали роботу з вивчення отриманих мікробних культур. У 1921 році французькі дослідники А. Кальметти Ш. Герен, які витратили на експерименти 13 років, виростили нешкідливі бактерії туберкульозу, з яких була виготовлена вакцина, що стала основним засобом боротьби з небезпечним недугою. Туберкульоз відступив.

Проте останнім часом він знову став серйозною проблемою в усьому світі, причому наша країна, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, займає дев’яте місце серед країн, де ця хвороба найбільш поширена.

Основні причини сплеску туберкульозу в Росії: забруднення навколишнього середовища, нераціональне лікування інфекції, що приводить до виникнення агресивних збудників хвороб, стійких до антибіотиків та інших ліків, хронічна втома, ослаблення імунної системи, неповноцінний раціон харчування, бідний вітамінами і мікроелементами (особливо кальцієм), нездоровий спосіб життя, пристрасть до тютюну і алкоголю, зниження життєвого рівня більшості населення, зростаюче число біженців, бідних і бездомних людей. Розсадниками туберкульозу є місця ув’язнення, де люди, як відомо, недоїдають, живуть у тісноті і вогкості.

Існує чимало природних засобів оздоровлення і методів народної медицини, які сприяють значному полегшенню стану та лікуванню туберкульозу.

Лікування туберкульозу має бути комплексним. Крім виконання призначень лікаря в оздоровчу програму бажано включати водні, гартують і очищають організм процедури, фізичні і дихальні вправи, вплив на біоточки і биозоны, прийом вітамінів і мікроелементів, лікування цілющими рослинами, питво свіжих соків, видавлених із овочів, фруктів, ягід та лікарських трав, пробіжки, прогулянки на свіжому повітрі, особливо в хвойному лісі, де повітря багатий фітонцидами — летючими сполуками, здатними надійно захистити організм від бактерій. Важливо дотримуватися гігієни тіла, частіше мити руки, особливо після відвідування поліклініки, бібліотеки та інших громадських місць.

Трави проживши туберкульозу

Туберкульоз в народній медицині лікують такими рослинами, як цибуля, часник, хрін, алое, лопух, герань лугова, цикорій, манжетка, золототысячникзонтичный, буркун лікарський, бобівник трилистий, горець пташиний (спориш), хвощ польовий, звіробій, оман, зозулинець, кровохлебка, чистотіл, мати-й-мачуха, деревій, подорожник, мокриця (зірочник), квіти, ягоди і листя брусниці і суниці, перегородки волоських горіхів (настоянка), листя берези і липи, кора дуба, хвоя сосни (відвари, настої, ванни). Всі ці рослини мають велику цілющу силу.

– Взяти 1 ст. ложку соснових бруньок (зібрати самим або купити в аптеці), помістити в емальовану каструлю, залити 1 склянкою окропу, нагрівати на водяній бані 30 хвилин, остудити, відвар віджати і процідити. Випити протягом дня невеликими порціями.

– Молоді соснові шишки залити окропом, настояти і потроху пити в теплому вигляді.

– Для прискорення розсмоктування інфільтратів (ущільнень і збільшень тканин внаслідок накопичення в них пухлинних клітин або крові при запаленні) взяти по 1 ст. ложці листя кропиви собачої і коріння цикорію, заварити окропом , як чай, і пити по 0,5 склянки 3-4 рази на день.

– Листя мати-й мачухи укласти в емальований або скляний посуд шарами товщиною 1 см, пересипаючи їх шарами цукрового піску такої ж товщини. Заповнивши ємність доверху (останнім повинен бути шар цукрового піску), закрити кришкою і поставити в темне місце. Через 2-3 тижні утворюється однорідна маса. Можна додати в неї мед і приймати щодня по 1 ст. ложці 3-4 рази в день. Цей засіб сприяє загоєнню каверн.

– Взяти по 1 склянці трави хвоща польового, мати-й-мачухи і горця пташиного (споришу), залити 3 склянками окропу, наполягати 1 годину, пити по 1 /3 склянки 3 рази на день.

– 1 ст. ложку свіжого або 2 ст. ложки сухого кореня пирію повзучого у подрібненому вигляді залити 1 склянкою молока, кип’ятити 5 хвилин і пити в гарячому вигляді по 1 склянці відвару 3 рази на день.

Живокіст лікарський

Хворим на туберкульоз слід звернути увагу на живокіст лікарський (живокіст). Ця рослина має протизапальну, протимікробну, кровоспинну, ранозагоювальну дію, посилює епітелізацію ураженої слизової оболонки, сприяє загоєнню ран, виразок і запалень. При прийомі живокосту спостерігається швидке зрощення переломів кісток, відновлення пошкодженої окістя, ліквідація запального процесу, що вражає всі елементи кістки (остеомієліт) Рослина володіє протипухлинною активністю.

Живокіст використовують, зокрема, при туберкульозі легень і хребта, бронхіті, астмі, захворюваннях нирок (гло-мерулонефрите) і шлунково-кишкового тракту, дизентерії, проносах, при гнійних запаленнях шкіри і ураженнях кісток, переломах, болю після ампутації кінцівок, артрит, бурсит, ревматизмі, кровотечах з носа, гніздовій плішивості і т. д. При захворюваннях верхніх дихальних шляхів рослина полегшує відхаркування мокротиння.

Живокіст поширений в Європейській частині Росії, Західного Сибіру, в Казахстані, на Кавказі і Україні, росте на вологих і сирих місцях, по берегах річок, озер, струмків, боліт, на торфовищах, луках, по узліссях, у чагарниках, кана-ваху доріг, нерідко в палісадниках; культивується на городах. Всі частини рослини містять отруйні алкалоїди, у великих дозах паралізують нервову систему, тому потрібно дотримуватися зазначені в рецептах дози. Збирають корені живокосту восени. Їх миють, ріжуть на шматки і сушать.

– Стовченої масою свіжого живокосту обкладають хворі місця при шкірному туберкульозі або змащують шкіру маззю, приготованою з кореня рослини.

– Настій з коренів живокосту на воді або молоці готують в пропорції 1:20. Наприклад, 1 ст. ложку подрібненого кореня заливають 1 склянкою окропу, настоюють в духовці 4 6 годин, проціджують, приймають по 2 ст. ложки 3-6 разів на день. Варити корінь не можна, так як в цьому випадку руйнуються містяться в ньому біологічні речовини.

– Замість настою кореня живокосту можна приймати його суміш з медом у пропорції 1:1. Свіжий або розмочений сухий корінь подрібнити, змішати з медом і приймати по 1 ч. ложці 3 рази на день, запиваючи невеликою кількістю води.

– Живокосту Настойка: 100 г сухого кореня запити 40-відсотковим спиртом, настоювати 21 день в щільно закритому скляному посуді, приймати з водою до 40 крапель 4-5 разів на день у перервах між їжею.

– Для отримання мазі свіжий подрібнений корінь живокосту змішати з розігрітим свинячим жиром у пропорції 1:1. Зберігати в холодильнику.

Золототисячник зонтичний

Цей дивовижний квітка високо цінується з давніх часів. За давньогрецьким переказом, майстерний лікар кентавр Хірон лікував його свіжим соком і настоями укуси змій, рани, виразки та інші недуги.

Рослина поширена в центрі і на півдні Європейської частини Росії, на Алтаї, Кавказі, в Середній Азії. Росте на заливних луках, лісових галявинах, у степах, на полях, в придорожних канавах, між чагарниками, іноді утворюючи щільні зарості.

Золототисячник потрібно збирати під час цвітіння — з червня по серпень, причому робити це акуратно, залишаючи корінь в землі, сушити в тіні, але не в пучках. Для лікування використовується вся наземна частина рослини.

У народній медицині золототисячник застосовується у вигляді настою і відвару при туберкульозі легень, застуди, діабеті, анемії, дизентерії, ранах, запаленні слинних залоз, печії, блювоті, глистах, харчової алергії, метеоризмі, захворюваннях серця, жіночих органів (ендометрит та ін), шлунково-кишкового тракту, нирок, печінки, жовчних шляхів, алкоголізмі. Олія на основі свіжих квіток золототисячника сприяє розсмоктуванню пухлин в початковій стадії, ліпом, натоптишів.

– Настій: 2 ст. ложки сухої подрібненої трави золототисячника залити 1 склянкою окропу, нагріти під кришкою на киплячій водяній бані 15 хвилин, після чого наполягати 30-60 хвилин, долити кип’ячену воду до початкового об’єму і пити по 1/3 склянки 3 рази в деньза півгодини до їжі.

Герань лугова

Лікарською сировиною служить вся наземна частина квітучої герані луговий (іноді корені), яка росте на луках, галявинах, узліссях, серед руїн, вздовж парканів. Герань має сильну протизапальну, антибактеріальну, ранозагоювальну, кровоспинну, знеболюючу, заспокійливу дію, а також здатністю розчиняти відкладення солей при нирковокам’яній хворобі, ревматизмі і подагрі.

Герань лугова застосовується при захворюваннях дихальних шляхів, туберкульозі легенів, ангіні, запаленні слизових оболонок порожнини горла і рота, лихоманці, гастриті, гикавці, харчових отруєннях, дизентерії, гемороїдальних і маткових кровотечах, хворобах серця, безсонні, епілепсії, переломах кісток, злоякісних новоутвореннях, для лікування гнійних ран, виразок, екземи, особливо мокнучої, наривів, болю в суглобах, свищів, белей, випадіння волосся; при зубному болі в дупло хворого зуба кладуть подрібнений корінь герані. В тібетській медицині рослину вживається для лікування різних хвороб, наприклад більма.

– Настій: 30 г подрібнених коренів або 2-5 ст. ложок сухої трави герані луговий залити 1 склянкою окропу, настоювати не менше 30 хвилин, пити по 0,5 склянки 3 рази на день за півгодини до їжі.

Манжетка звичайна

Кожен лист манжетки згорнуть лійкою, на дні якої великою краплею накопичується нічна волога. І якщо сонячний промінь потрапляє на неї, то крапля негайно перетворюється в перлину, переливається всіма кольорами веселки. В народі існує повір’я, що гноми не старіють тому, що при сході сонця п’ють цю «перлову» воду і вмиваються нею. Середньовічні алхіміки приписували манжетці, чарівні властивості і використовували зібрану з її листя росу для приготування еліксирів безсмертя.

Манжетка поширена на більшості територій Європейської частини Росії і в Сибіру, за винятком південних областей, вона росте по сухих луках, узліссях, схилах ярів, берегів річок, вирубках, у листяних лісах. Наземну частину рослини збирають під час цвітіння в травні—липні.

Препарати манжетки мають протизапальну, антисептичну, ранозагоювальну, знеболювальну, кровоспинну, сечогінну, відхаркувальну дію. Їх застосовують при захворюваннях верхніх дихальних шляхів, бронхіті, туберкульозі легень (для загоєння каверн), запаленні легенів, тонкої кишки, нирок, сечового міхура, шлунково-кишкового тракту, болях в серці, атеросклерозі, млявій перистальтиці шлунка, коліті, набряках, дизентерії, проносах, анемії, ревматизмі, порушеннях обміну речовин, діабеті, жіночих хворобах. Настоєм манжетки промивають ніс при сильному нежиті і носових кровотечах. Кашку з свіжого листя накладають на рани, нариви, фурункули, запалену шкіру, використовують для компресів на опухлі внаслідок вивиху місця; водним відваром манжетки обмивають шкіру, уражену коростяним кліщем.

– Відомий український травник М. А. Носаль пропонує такий рецепт: траву манжетки відварити або настояти у виноградному вині (30 г трави на 1 л вина) і пити, особливо при кавернах у легенях і проносі, по 3-5 чарок на день.

Цикорій звичайний

Росте цикорій повсюдно, за винятком північних регіонів. Лікарською сировиною служить вся рослина. Наземну частину заготовляють під час цвітіння: з липня до осені. Корені, які йдуть в землю до півтора метрів, викопують у вересні—жовтні після дощу, коли грунт м’який, промивають, ріжуть і сушать при температурі 60-70 градусів.

Цикорій має протимікробну, протизапальну, заспокійливу, жовчогінну, сечогінну, са-хароснижающим дією, регулює обмін речовин, покращує серцеву діяльність, зменшує пітливість.

Застосовують цикорій при захворюваннях органів дихання, шлунково-кишкового тракту, печінки, жовчного міхура, нирок і селезінки, при жовчнокам’яній і нирковокам’яній хворобах, енурезі, набряках серцевого походження, діабеті, безсонні, надмірній вазі і потовиділенні, шкірних висипах, фурункулах, гнійних ранах, екземі, діатезі, псоріазі, атопічному дерматиті. При недокрів’ї п’ють свіжий сік рослини.

– Настій: 2 ч. ложки подрібненого кореня цикорію заливають 1 склянкою окропу, настоюють 1 -2 години і п’ють за 3-4 прийоми протягом дня.

– Відвар: 20 г подрібненого сухого кореня залити 0,5 л окропу, кип’ятити 15-20 хвилин, настояти, процідити, пити по 1 ст. ложці 5-6 разів на день.

– Відвар: 1 ст. ложку подрібненої трави і кореня залити 1 склянкою окропу, варити 5 хвилин у закритому емальованому каструлі на повільному вогні. Потім зняти з вогню, укутати, настояти 3-4 години або всю ніч, процідити і пити 3 рази в день по 100 мл відвару за 15-20 хвилин до їжі.

– Спиртова настоянка кореня цикорію призначається по 20-25 крапель 5 разів на день.

– Обсмажені і подрібнені корені цикорію вживаються як сурогат кави або домішка до натурального кава. У продажу є розчинний цикорій для приготування кавового напою.

Буркун лікарський

Буркун цвіте все літо. Для лікування збирають його наземну частину. Рослина має болезаспокійливу, протисудомну, мягчітельним, відхаркувальну, ранозагоювальну, заспокійливу дію, підвищує кількість лейкоцитів у крові у хворих на променеву хворобу, покращує кровообіг. У великих дозах рослина отруйна.

Буркун застосовують при захворюваннях дихальних шляхів, стенокардії, закупорки коронарних судин, гіпертонії, атеросклерозі, головних болях, мігрені, неврастенії, безсонні, епілепсії, клімаксі, отиті, запаленні яєчників, маститі, тромбофлебіті, болях в печінці, нирках і сечовому міхурі, гнійних ранах, фурункулах.

– Настій: 1 ч. ложку трави буркуну залити 1 склянкою холодної кип’яченої води, настоювати кілька годин, процідити, пити по 0,5 склянки 3 рази на день.

– Мазь: змішати 2 ст. ложки свіжих квітів буркуну і 2 ст. ложки вершкового масла, змащувати уражені ділянки шкіри.