Ехінококоз печінки

Зустрічається у людини ехінокок являє собою пузирчасту форму стрічкової глисти taeniaechinococcus, що складається з 3-4 члеників.

Эхинококковые бульбашки, оточені щільною сполучнотканинною сумкою, мають зовнішній пластинчастий шар (кутикула) і внутрішній зернистий зародковий шар. У цьому зародковому шарі утворюються зародкові капсули, в яких знаходяться головки глисти, забезпечені характерним віночком з гаків.

Звичайно в эхинококковом міхурі знаходять дочірні бульбашки, а в останніх – внучаті міхури. Ехінококки збільшуються більшою частиною дуже повільно, але вони можуть вести до утворення величезних пухлин, які доходять до тазу і виконують майже всю порожнину живота. Ехінококки, виходять з опуклої частини печінки, можуть відтіснити діафрагму догори і у сильної ступеня здавити праве легке. Жовтяниця буває рідко, тому що жовчні шляхи приспособляются до поступово зростаючому тиску. Нерідко спостерігалися розриви мішка внаслідок травми або мимовільне розтин у вільну черевну порожнину або в порожнину плеври, в серцеву сумку, в порожнисту вену, в шлунок, кишечник та ін При бактеріальної інфекції можливе нагноєння чи гнильне запалення мішка. Якщо ехінокок гине, то може настати мимовільне лікування внаслідок зморщування і звапнення мішка.

Для діагнозу ехінокока характерно прозоре, вільний від білка вміст, в якому можна довести присутність бурштинової кислоти та кухонної солі. Якщо крім цього при мікроскопічному дослідженні вдасться знайти в рідині гаки ехінокока або шматочки оболонки шаруватого будови, то діагноз забезпечений.

Крім звичайного однокамерного ехінокока, в якому спостерігається ендогенне утворення пухирів, зустрічається ще (дуже рідко) багатокамерний ехінокок з екзогенним утворенням пухирів, який утворює в печінці безліч щільних вузлів, при розрізі яких видно кісти завбільшки з горошину. При цьому спостерігається поступове збільшення печінки, поверхня якої є твердою і горбистою. Багатокамерний ехінокок веде здебільшого протягом 8-12 років до смерті.

Ехінокок може існувати роками, не завдаючи особливих розладів, особливо, якщо він розташований в товщі печінки. Тільки при збільшенні ехінокока хворий починає скаржитися на відчуття тиску в надчеревній області, на тупі болю в області печінки та утруднення дихання. При гострому нагноєнні ехінокока настає разом з лихоманкою і сильними болями в області печінки швидкий занепад сил; у подальшому розвиваються явища абсцесу печінки. При прориві такого нагноившейся ехінокока може розвинутися гнійний перитоніт чи плеврит. Але і не нагноившийся ехінокок може при розтині його в черевну порожнину викликати небезпечні явища, а саме: внаслідок всмоктування токсинів наступають явища тяжкого колапсу, який швидко закінчується смертю. В інших випадках розтин супроводжується менш бурхливими явищами (висипання кропив’янки), і при симптомах хронічної перитоніту утворюються щільні рубцеві маси, в яких знаходять у великому числі дочірні бульбашки.

Діагностування ехінококозу ґрунтується головним чином на наявності належить печінки круглястої пухлини з гладкою поверхнею, яка виявляється навпомацки пружною і в багатьох випадках дає плаваючий. Так зв. тремтіння гидатид спостерігається надзвичайно рідко. В інших випадках можна довести тільки збільшення печінки, яке, однак, не поширюється рівномірно на всю печінку, а обмежується лише частиною її і нерідко буває пов’язано з випинанням ребер. Пробний прокол дуже полегшує діагностику, але при підозрюваному ехінококкозі до нього не слід вдаватися, так як через отвори проколу рідина може просочитися в черевну порожнину, наслідком чого можуть бути явища подразнення очеревини; нерідко після пробного проколу спостерігалося також розвиток численних ехінококків в черевній порожнині.

Найпростішим способом лікування є впорскування лікарських рідин для умертвіння пухирчастої кісти. Але оперативне лікування вірніше і безпечніше.