Ендокринопатії у новонароджених дітей

На всіх етапах онтогенезу людини основою життя є обмін

речовин і енергії, здатність організму підтримувати їх на відноси-

відносно постійному рівні. В основі гомеостазу лежить саморегуляція

функцій, яка не може відбутися без активної участі в ній

нейро-ендокринної системи. В силу сказаного в останні два десятиле-

тія пильна увага приділяється питанням перинатальної эндокриноло-

гії. Можливості поглиблених досліджень у цій галузі медицини зна-

значно розширилися з впровадженням радіоімунологічного методу визна-

ділення вмісту гормонів в сироватці крові (РІА).

Завдяки даному методу дослідження ми не тільки можемо оцінити

функціональний стан ендокринного статусу новонародженого, але і ви-

явити «поломки» в ендокринній системі дитини, які можуть стати па-

тогенетической основою багатьох захворювань у наступні вікові пе-

риоды.

Ступінь вираженості резервних можливостей ендокринних залоз пло-

так і системи в цілому визначається генетичними факторами і йдуть-

урядами внутрішньоутробного розвитку. І екстрена, та довготривала

стадії адаптації, властиві дорослому організму, що опинилася в услови-

ях стресу, відпрацьовуються у плода за довго до народження, зокрема

під час станів гіпоксемії. Адаптаційні резерви плоду, а потім і

новонародженого в значній мірі залежать від його зрілості ендокринної

системи в антенатальний період визначають не тільки адаптаційні ре-

акції організму в постнатальной життя, але вони можуть лягти в основу па-

тогенеза ендокринних захворювань, що можуть позначитися на характері обмін-

ційних процесів, вираженості імунної відповіді,властивості і бластогенеза

в кінцевому рахунку — на тривалості життя.

З цього випливає, що основне завдання лікаря-неонатолога полягає в

прогнозування стану плода, рання діагностика, своєчасно на-

чатой терапії при патологічних станах ендокринної системи у та-

ворожденных дітей.