Спілкування без стресу
Мистецтво спілкування без стресів складається з двох компонентів: інформаційного та емоційного. З одного боку, дуже важливо самому точно зрозуміти співрозмовника і забезпечити правильне розуміння ним ваших думок та побажань, а з іншого боку, не менш важливо створення позитивного емоційного фону, який виключає виникнення конфліктних ситуацій.
Якщо не подбати про створення сприятливої атмосфери під час спілкування як на роботі, так і в неформальних відносинах і зосереджуватися тільки на змістовній частині комунікації – стреси забезпечені. А при виникненні стресу погіршується загальний стан організму, можуть з’явитися супутні захворювання. Якщо у вас щось заболіло, то негайно звертайтеся до лікаря, наприклад, в медичну клініку “Пілот” clinicapilot.ru, кваліфіковані лікарі призначать вам аналізи і поставлять діагноз.
Що найчастіше псує нам настрій, отруює життя? Образи, нерозуміння, заздрість, ревнощі, роздратування – тобто негативні компоненти нашого спілкування. А що приносить нам радість? Відносини любові, дружби, розуміння, інтимності, довіри, взаємодопомоги. Звичайно, є й інші важливі фактори життя, впливають на наш настрій (наприклад, гроші), але їх кількість певною мірою залежить від того, як ми змогли вибудувати свої відносини з начальниками, підлеглими, партнерами або конкурентами.
1.Будьте обережніше з критикою.
Критика викликає сплеск емоцій і викид у кров гормонів гніву і рівносильна нападу. Як тільки головний мозок розпізнає критику, то відразу ж віддає наказ симпатичної системи готуватися до відбиття атаки. Серце починає битися частіше, м’язи напружуються, шкіра блідне, в кров надходить адреналін, і в ній підвищується рівень глюкози. Інстинкт особистісного самозбереження оберігає особистість від впливу чужої волі. Крім усього іншого, у нас закладена потреба в самостійності дій, тому будь-яка критика (навіть розпочата з благими побажаннями) є першим кроком до конфліктів і стресів.
Дейл Карнегі писав: «У своїх взаємовідносинах з людьми не забувайте, що маєте справу не з логічно рассуждающими створеннями, а з створеннями емоційними, виконаними забобонів і рухомими в своїх вчинках гординею і пихою. А критика є небезпечною іскрою, яка може викликати вибух в пороховому погребі гордості».
Завжди пам’ятайте і виконуйте наступні постулати:
Не можна критикувати те, що людина не може змінити (стать, зріст, расову приналежність).
Слід оцінювати не саму людину, а тільки її вчинок. Замість заяви: «Ти такий дурний!» краще сказати: «Твій вчинок був не дуже розумним».
Ще краще описати свої переживання з приводу чужого вчинку: «Твій вчинок засмутив мене».
Критика повинна бути конструктивною. Замість слів «Ти робиш це погано» краще сказати: «А що, якщо спробувати ось такий спосіб (запропонувати щось конкретне)?».
Оптимальний алгоритм конструктивної критики, що викликає мінімальне опір, можна описати так:
А) Виявлення позитивного емоційного ставлення до особистості («приєднання»): «Я вас розумію…»; «Мені зрозумілий хід ваших думок…»; «Ваші погляди заслуговують поваги…»; «Мені сподобалося, як Ви…».
Б) Виявлення особистих емоційних переживань: «…Але мене засмутив ваш вчинок», «Але увійдіть і в моє становище…», «Однак виходить, що я…» (в оповідній манері повідомити про своїх негативних емоціях з приводу його конкретного вчинку).
В) Формування спонукальної мотивації для нового мислення. Вибір нових шляхів і способів поведінки: «А якщо зробити по‑іншому?..»; «Давайте розглянемо інші варіанти вирішення проблеми…»; «В подібній ситуації дуже корисно…».
2. Знаходите в людях хороше і говоріть їм про це.
Цей принцип є логічним продовженням попереднього. Мало утриматися від критики і негативної оцінки вчинків ближнього, буде ще краще, якщо ви помітите позитивні риси характеру або поведінки людини. Пам’ятайте, що кожен з нас прагне визнання і відчуття своєї значущості.
3. Враховуйте потреби інших людей.
Природний егоїзм людини змушує його робити в першу чергу те, що хочеться чи подобається йому, а не його ближнього (або, тим більше, далекому). Як же в такому разі залучати інших людей у втілення своїх задумів? Дуже просто: пов’язувати свої плани з їх потребами.
Для цього потрібно дві речі:
– зрозуміти структуру потреб іншої людини,
– дати зрозуміти людині, що виконання певних дій (потрібних) дозволить задовольнити якусь з його потреб.