Суріпиця

У цій главі описується бур’ян, практично не зустрічається на городах або в садах, але автори зважаючи на надзвичайно широкого поширення вирішили включити його в цю книгу. Ця трава практично суцільно покриває парові або запущені поля, перетворюючи їх в красивий жовто-зелений килим. Дивлячись на ці яскраві, красиві картини, виникають складні почуття, що поєднують в собі дратівливість і неспокій за запущені поля і захоплене відчуття від краси, яке виробляє вигляд яскраво-жовтих плям, розкиданих по смарагдовій травневої зелені.

Суріпиця – хороший медонос, і особливо шановане в народі травневий мед збирається в тому числі і з цього бур’яну. Відноситься це рослина з родини хрестоцвітих, яке має у своєму складі масу культурних родичів, таких, наприклад, як ріпа, редис, бруква, капуста. Суріпиця відноситься до злісних бур’янів, так як за своє коротке життя може принести до 10 000 насінин, які зберігають схожість до чотирьох років. Це дворічна рослина, перший рік відростає лише розетка з листя, на наступний рік рослина зацвітає. Квітки жовті, складаються з чотирьох пелюсток, зібрані в китицевидне суцвіття. Цвіте, як уже згадувалося, в травні – червні. Плоди – чотиригранні стручки.

У сучасній медицині цей бур’ян практично не застосовується. Хімічний склад її практично не вивчений, відомо тільки, що трава містить флавоноїди, вітамін С, а в насінні 25-36% жирного масла.

В народній медицині з лікувальною метою використовують траву, зібрану під час цвітіння, коріння однорічних рослин, які заготовляють восени або ранньою весною. Сушать сировину в сухих, добре провітрюваних приміщеннях, розстеливши тонким шаром на чисту підстилку із тканини чи паперу. Якщо не дотримати цю умову, то трава швидко жовтіє і стає непридатною для використання в лікувальних цілях.

Лікувальне застосування.

Застосування цієї рослини з лікувальною метою відомо ще з давнини. Стародавні греки і римляни вважали його одним з кращих ліків для лікування водянки і збудження статевого потягу.

Професор г. Соболевський у книзі «Опис санкт-петербурзької флори» (1801) писав: «Італійці приписують їй особливая силу і дію в тому, що вона сильно спонукає до випорожнення сечі і насіння, і до любові збуджує холодних людей: інші хвалять насіння ея від кам’яної хвороби».

Звичайно ж учені вивчали дію суріпиці на статеву систему. В експерименті було доведено стимулюючу дію препаратів суріпиці. Спостерігалося збільшення маси передміхурової залози і деякі зміни в структурі її, але поки що далі експериментів справа не пішла, лікарських препаратів так і не розроблено.

У народній медицині відвар коріння суріпиці приймають при асциті і імпотенції, а сік і настій трави – для стимуляції статевої діяльності та лікування чоловічого безпліддя.

Треба зазначити, що в експериментах на тваринах було доведено, що водні витяги з суріпиці володіють більш низькою ефективністю, ніж її сік.

Форма застосування

Народні травники рекомендують ця рослина так само, як збудливий і ранозагоювальний засіб, настій цієї трави застосовують при цинзі, паралічу, епілепсії, а в суміші з іншими рослинами насіння суріпиці застосовують для лікування простатиту.

А. В. Шретер і А. П. Єфремов (1996) наводять наступний склад: подорожник великий (насіння), цибуля ріпчаста (насіння), петрушка кучерява (плоди), коріандр (плоди), суріпиця звичайна (насіння), морква дика (плоди). Всіх складових взяти по 50г.

Дві столові ложки подрібненої суміші залити 500 мл окропу, настояти на водяній бані 30 хв, потім настояти 8 годин і процідити. Приймати по склянці настою вранці за 30 хв до їди і ввечері перед сном.

Курс – 40 днів.

Саму ж суріпицю застосовують у вигляді настою з свіжої або сухої трави. Для цього столову ложку подрібненої сировини заливають склянкою окропу, настоюють 2-3 години і потім проціджують і приймають по 1/4

склянки чотири рази на день після їжі протягом 2-3 тижнів.

Сік із свіжої трави готують за допомогою м’ясорубки, відтискаючи його через марлю медичну. Або для отримання соку використовують соковижималку. Приймають сік при зазначених станах по 20–30 мл 4 рази на день після їжі.

При імпотенції з коренів, викопаних восени і висушених, готують порошок, який приймають по 0,5–0,8 г 1-2 рази в тиждень.